ТЕКСТ  
  
Сучасний науково-технічний працівник щодня складає стільки текстів, що  вже, здається, можна було б  узяти його  до Спілки письменників. Це, як ви розумієте, жарт, але в кожному жарті, кажуть, щось воно є. І справді, один лише стислий аналіз різних видів науково-технічних текстів   становить окреме дослідження, солідне за обсягом. Обмежимося переліком основних видів науково-технічної письмової (літературної) продукції. Уявити свою діяльність у цілому - завжди цікаво й корисно. Отже, науковець повинен уміти складати:
1. Власне наукові тексти:  
  а) академічні (статті, монографії, дисертації);
  б) навчальні (підручники, посібники);
  в) енциклопедичні (статті до енциклопедичних видань).
2. Технічні тексти:
  а) виробничо-технічні (описи технічних пристроїв, способів виробництва і технології, організації виробництва і досвіду експлуатації);
  б) інструктивні  (пам`ятки, інструкції щодо експлуатації);
  в) довідкові  (довідники).
3. Науково-ділові тексти:
  а) стандарти, специфікації, технічна документація;
  б) описи винаходів.
4. Офіційно-ділові тексти:
  а) юридичні;
  б) управлінські;
  в) ділові листи.
  5. Науково-публіцистичні тексти:
  а) власне науково-публіцистичні;
  б) науково-популярні.
  
А ось як поділяють науково-технічну літературу за функціональною ознакою:
1. Книга. Монографія. Стаття. Дисертація. Доповідь. Повідомлення. Виступ. Звіт. Замітка. Інформаційна карта.
2. Інструкція.  Пам`ятка. Рекомендація. Правила. Методика. Програма. Підручник. Опис.
3. Енциклопедія. Словник. Довідник. Технічний каталог.
4. Акт. Заявка. Рекомендація. Договір. Рекламація. Проект. Постанова. Рішення (ухвала). Вказівка. Лист.
5. Стандарт. Технічна умова. Нормаль. Специфікація. Норматив. Опис винаходу. Авторське свідоцтво. Патент. Фірмовий каталог. Прейскурант.
6. Реферат. Анотація. Огляд. Бібліографічний опис. Бібліографічний покажчик.
7. Нарис.
  
Можна було б навести безліч інших класифікацій - бо єдиної ще немає. Однак головне не в цьому. Головне - чітко усвідомлювати, для чого складається той чи інший текст.
Тут варто уточнити зміст самого поняття "науково-технічна література". Без сумніву, виникнення цього поняття зумовлене позамовними факторами - прогресом науки, втілюванням результатів природничонаукових досліджень у виробництво й інші сфери життя людей. Наслідком цього процесу став розвиток системи технічних наук, які забезпечують зв`язок між теоретичним знанням і його практичною реалізацією. Отже, вже своїм призначенням технічні науки інтегрували в собі власне науку і професійно-виробничу сферу. До поняття "технічні науки" відносять ту частину природничих наук, яка теоретично обгрунтовує створення технічних об`єктів, - з одного боку, а з другого - ту частину виробництва, яка для свого функціонування використовує досягнення природничих наук. Науково-технічна сфера - одна з форм суспільної свідомості - з відповідним видом діяльності і формою думки, а звідси випливають специфічні комунікативні цілі, типові ситуації спілкування, типові висловлювання, типові тексти.  

Урахування специфіки науково-технічної сфери дає змогу запропонувати найзагальніший поділ науково-технічної літератури:
1. Науково-теоретичні тексти. Вони містять теоретичні дослідження з різних галузей природничих і технічних наук - у них автор має на меті змінити (вдосконалити, уточнити або кардинально перебудувати) наукову теорію.
2. Науково-практичні тексти. В них  накреслюються шляхи реалізації теоретичних ідей - вони містять описи нових технічних об`єктів, технологій тощо.
3. Науково-організаційні тексти. Вони забезпечують впровадження теоретичних ідей.

У текстах, що належать до третьої групи, спостерігається поєднання наукового і ділового стилів. Власне, ці два стилі ніколи особливо роз`єднаними й не були: обидва вони мають спільний корінь - стародавню книжну мову. Сучасній інтеграції наукового і ділового стилів сприяє те, що одні й ті самі люди складають і наукові, і ділові тексти - це полегшує  взаємне проникання елементів обох стилів.
Науково-організаційні тексти потребують особливої уваги, оскільки вони в час НТР (яка по суті являє собою революцію в сфері інформації) є складовою частиною інформаційного процесу нового типу і від їхньої якості, у тому числі - мовної досконалості, великою мірою залежить ефективність цього процесу. "Між інформаційним потоком документації і ЕОМ виникає бар`єр домашинної підготовки документа. Цей бар`єр ручної підготовки документа часто знищує економічний ефект управління виробництвом. Ось чому слід приділити особливу увагу мові науково-технічної, економіко-статистичної і організаційно-управлінської інформації..." (Г.А.Дюженко).
З погляду практичного використання можна виділити тексти зі стереотипною і нестереотипною будовою. Стереотипні тексти труднощів не становлять: варто докладно вивчити шаблон - і проблем не буде. Інша справа - нестереотипні тексти або нестереотипні частини стереотипних текстів - словом, те, що потребує творчості. Природно, що в пораднику увага приділяється творчим моментам науково-технічної літературної діяльності.

Як усі ви добре знаєте, науково-технічний текст - не поема з її образами і настроями, а серйозний твір, у якому немає місця для емоцій. Так повелося, хоч, звичайно, ця традиція не відображає пристрастей, які сповнюють дослідника, особливо в час раптового осяяння і доторкання до істини (пригадайте хоча б відому легенду про Архімедове "Еврика!"). Та й кожному з вас, очевидно, не раз доводилося відчувати щось подібне. Споконвічне прагнення людини пізнати непізнане, перемогти таємницю, реалізувати свій інтелект - усе це є психологічним рушієм науки, абсолютно необхідною умовою її існування як сфери діяльності людства. Наука, вважав академік В.Вернадський, завжди розрадить, утішить. Сучасний англійський зоолог Р.Докінс пише: "Політика і релігія - надто тривіальні розваги порівняно з тим, що може запропонувати наука". Отже, не така вже це суха і нецікава справа - наука. А проте науковий текст не повинен містити навіть натяків на сумніви і відчай, радість і розчарування, без яких наукове дослідження  важко уявити. Можливо, в цьому ховається глибокий зміст, може, це мовчазна змова посвячених у таємницю людей (пригадуєте "Гру в бісер" Г.Гессе?) -  написати безпристрасно про те, що змусило страждати і тріумфувати,  адже стримування емоцій - чи не найвитонченіший спосіб їх посилити.
Науковець одержує естетичне задоволення від  вишукано доведеної теореми, від встановлення співрозмірності і взаємозв`язку фактів, гармонійного поєднання розрізнених елементів у новій системі. Інтелектуальна краса, гармонія розуму - ось що є найяскравішою ознакою науки. А гармонійна думка потребує гармонійної форми. Тож науково-технічний текст - не поема, звичайно, але, вміло складений, він може вплинути на читача навіть дужче, ніж поема.

*** НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ ТЕКСТ ЯК КОМУНІКАТИВНЕ ЯВИЩЕ. Спілкування у науковій сфері проходить, як правило, письмово. За своє життя науковець складає безліч текстів різного призначення - в одних він аналізує погляди інших учених і обгрунтовує необхідність змінити їх, в інших описує пристрій, якого він винайшов, тощо. В будь-якому разі створенню тексту передує бажання автора змінити щось у системі поглядів його потенційних читачів або спонукати їх до якихось дій. Отже, насамперед автор повинен вирішити наодинці із собою: для кого я пишу і для чого я пишу? Від цього будуть залежати дальші дії - вибір форми тексту (тобто жанру), його розміру, поділ на частини, поєднання частин, використання мовних засобів тощо. План дій щодо викладу системи поглядів на письмі мовознавці називають комунікативною стратегією (як бачимо, термін нагадує військовий; воно й зрозуміло: як під час воєнних дій не можна чинити без попереднього обміркування можливих ситуацій, так і при складанні тексту автор повинен передбачити реакцію читача на прочитане, наперед скоригувати її в бажаному напрямі, бо потім буде пізно).  

Вам, очевидно, знайоме таке відчуття: якась ідея, чи теорія, чи новий погляд на проблему у вашій свідомості складається в таку чітку, прозору, гармонійну систему, що в її геніальності (ідеї, скажімо) не зможе засумніватися ніхто. Ви вирішуєте цю ідею викласти на папері - і крок за кроком вона починає тьмяніти, втрачати свою красу, а наприкінці й вам самому здається якоюсь нісенітницею. Як наслідок, ви починаєте сумніватися і в самій ідей, і в собі. Даремно. Може, ідея й справді прекрасна, а ви просто не змогли її викласти. Хочете знати, як психологи пояснюють процес творення тексту? Звертаючи увагу на  найскладніші - з психологічного погляду - етапи, ви, зможете творити  оптимальні для сприйняття тексти. Як кажуть: аби знав, де впадеш, соломки підстелив би. Отже, де ж треба бути особливо обережним?
Учені довели, що весь світ існує в свідомості людини у вигляді величезної кількості моделей, різних своєю природою і структурою. Причому моделі, які утворюються в мозку людини внаслідок інтелектуальної обробки інформації, мають, як правило,  нелінійну форму, вони дво-, три- і багатовимірні. А текст, як відомо, лінійний. І саме тут, коли ви намагаєтеся передати нелінійну структуру лінійною, часто тьмяніють найяскравіші ідеї. Це настільки ж складно, як для художника передати перспективу. Але в малярстві існує ціла система прийомів для передачі перспективи. Є такі прийоми і в мові. Так що справа не така вже й безнадійна.
Завдання начебто ясне: треба так лінеаризувати (зробити лінійною) модель, щоб читач на основі вашого лінійного викладу побудував у своїй свідомості нелінійну  модель, подібну до вашої. Тільки в такому разі можна стверджувати, що вас зрозуміли. Якщо  
ж цього не буде, якщо ви запропонуєте читачеві текст, на основі якого він не зможе утворити  відповідну модель, вважайте, що спілкування не відбулося - стратегію ви обрали неправильну, а тому й мети не досягли.  
Як же зробити  лінійною нелінійну структуру? Далі наводяться основні етапи творення тексту. Найскладніші позначено  зірочкою (*).   

1. ХТО ЯСНО МИСЛИТЬ, ТОЙ ЯСНО Й ВИКЛАДАЄ, писав класик. Насамперед треба добре уявити модель  у  нелінійному вигляді - побачити всі її елементи, простежити зв`язки між ними.  
  
2. СКЛАДОВІ ЧАСТИНИ МОДЕЛІ. Слід розкласти модель  на складові частини, кожна з яких відображає той чи інший аспект проблеми. Причому  всі ці частини в сукупності повинні відображати вашу  модель.  Власне, це той перший план, який ви складаєте перед написанням будь-якого тексту, - план того, "про що треба сказати". Зрозуміло, що перший план нечасто буває схожим на остаточний, але він - необхідний етап організації тексту.
  
3. ІЄРАРХІЯ СКЛАДОВИХ ЧАСТИН. Далі встановлюють  ієрархію окреслених (запланованих) частин - вирішують, які з них відображають головні моменти (сторони) вашої моделі, а які є допоміжними, тобто сприяють висвітленню основного.

4. *ПОСЛІДОВНІСТЬ СКЛАДОВИХ ЧАСТИН. Необхідно проаналізувати логічні зв`язки між окремими частинами і на основі аналізу визначити послідовність  частин. На цьому етапі ви складаєте остаточний план з розділами, пунктами і підпунктами. Ось саме тут ви раптом бачите, що ваша ідея починає щось втрачати. Впадати у відчай не варто, бо це цілком природне явище: перетворювання багатовимірної структури на одновимірну ніколи не проходить  без втрат. Ваше завдання - звести їх до мінімуму. Як? Доведеться знехтувати другорядними деталями, щоб вони не заважали сприймати основне. Їх треба без жалю вилучити з плану,  винести в дужки, в додатки, у виноски і под. - тобто, за межі тексту.  
Крім того, багатогранність зв`язків між різними аспектами проблеми обов`язково змусить вас часом вертатись до сказаного раніше, що суперечитиме логічній послідовності викладу. Ви будете, як кажуть, між двома вогнями: не вернетеся до сказаного - не покажете зв`язку, вернетеся - порушите послідовність. Як і завжди в такій ситуації, оптимальний вихід десь повередині, але де це "десь"? Загальної поради, на жаль, і бути не може. У кожному конкретному випадку треба вирішувати  самостійно, покладаючись на власну інтуїцію, вміння передбачити реакцію партнера  (тобто читача), здоровий глузд і відчуття гармонії.    

5. *СТУПІНЬ КОНКРЕТИЗАЦІЇ ЧАСТИН. Слід вирішити, наскільки докладно ви висвітлюватимете  кожну частину. Ступінь конкретизації інформації залежить і від потенційного читача (про це йтиметься далі), і від загальної інформаційної насиченості вашого тексту. Ось це останнє - надзвичайно важливе: якщо ви зумієте ввести до кожної частини стільки інформації й конкретизувати  інформацію такою мірою, щоб це відповідало вашому задумові, читач легко зорієнтується в тому, що ви вважаєте основним, а що - другорядним, які зв`язки ви виділяєте як головні, а які просто берете до уваги,  - тобто, він побудує таку модель, яка існує у вашій свідомості. Звичайно, кожна частина потребує різного ступеня конкретизації - залежно від своєї значущості (ступінь цієї значущості встановлюватимете ви, а за вами - читач). Але в будь-якому разі текст  повинен бути оптимальним  щодо інформаційної насиченості: якщо ви недостатньо, поверхово висвітлили важливий момент, читач не зможе зрозуміти хід ваших думок, а коли, навпаки, будете докладно описувати несуттєве або всім відоме, це буде відволікати від основного.  

6. РОЗМЕЖУВАННЯ ЧАСТИН. Обов`язково  треба чітко відділяти частини одну від одної. В наукових текстах це роблять за допомогою розділів, параграфів, пунктів тощо. Але це ще не все. І в межах одного параграфа може існувати кілька семантично завершених частин, які потребують чітких покажчиків: ось початок частини, а ось її кінець.  
Тільки чітко відділяючи одну частину від іншої, ви робите свій текст придатним до сприймання. Це пояснюється психологічними особливостями людини. Відомо, що людська психіка  має певні обмеження: для того, щоб інтелектуально обробити інформацію, людина бере її "порціями", осмислює, конденсує (робить висновок) і в такому, вже обробленому, вигляді залучає до дальших інтелектуальних операцій. "Порції" повинні бути помірними - не великими, але й не замалими. А між "порціями" обов`язково треба робити паузу, щоб дати читачеві  змогу, як кажуть, переварити. Для цього текст ділять на абзаци, а також використовують спеціальні слова, словосполучення й речення (мовознавці називають їх метатекстовими одиницями), які допомагають оптимально організувати текст (про них ви  зможете прочитати далі).   

7.  *СТРУКТУРА ЧАСТИН.  Будувати окремі частини тексту треба також з урахуванням особливостей сприймання. Вам, мабуть, не раз доводилося читати якийсь твір, як кажуть, "по діагоналі" - швидко пробігаючи очима сторінку за сторінкою. І все ж таки ви схоплювали зміст, загалом розуміли, чи заслуговує  щось на увагу, чи ні. Певні місця викликали інтерес - і ви сповільнювали читання, інші були настільки відомі, що не варто було на них  зважати. А спробуйте так само швидко прочитати щось із наукових творів минулого. Ви відразу ж відчуєте, що темп тут не той. Автор начебто змушує вас до неспішного спільного міркування. В чому тут справа? Кожна епоха має свої власні особливості пізнання, і, відповідно, свій стиль повідомлення про наслідки пізнавального процесу. Чи не найбільше це виявляється в структурі частин тексту. Пробігти сучасний текст очима і при цьому схопити зміст можна лише завдяки тому, що в межах частини ваше око передусім бачить слова, які є основними носіями змісту, - т. зв. ключові слова.   

  К л ю ч    д о    з м і с т у   -    в     к л ю ч о в и х   с л о в а х !  Кожна семантично завершена частина тексту відображає якийсь більш-менш самостійний фрагмент вашої моделі. Щоб передати цей фрагмент словесно, вам потрібна певна кількість мовних засобів - слів, пов`язаних у речення. Але читач просто не в змозі запам`ятати всіх ваших речень, і , читаючи наступне, він, будьте певні, вже забув попереднє. А через дві сторінки він не пам`ятатиме жодного. Як же тоді  він зв`язує  докупи всі ваші безцінні думки і зрештою розуміє вас? А ось як: кожна виділена вами частина - це та "порція" інформації, яку читач інтелектуально переробляє, тобто, робить висновки, які відкладає в довготривалу пам`ять. Надалі він оперує цими висновками. А щоб вони (висновки) були такими, як того хотілося б вам, треба не тільки дбати про розмір "порції", а й підказувати читачеві, що в цій "порції" головне, а що - другорядне.   
Головна думка в кожній семантично завершеній частині - одна (це стосується тільки наукових текстів, у яких частини виділяються на логічній основі: одна думка - одна частина). Навколо неї організовується вся інформація. Отже, треба зробити так, щоб слова, які передають цю думку, не губилися серед інших. Читач повинен їх бачити відразу, навіть не заглиблюючись у зміст. Як цього досягти?   
Безумовно, допоможуть метатекстові оператори (слова, які організовують текст). Так, читач знає, що після слова отже він завжди побачить авторський висновок, тому слова, які йдуть після отже, відображають головну думку автора - от саме її й візьме читач за основу, коли конденсуватиме інформацію.   
Важливо також правильно розташувати ключові слова. Тут треба зважати  на те, що людина за своєю природою є істота, великою мірою схильна до стереотипів.  Можна було б навести висловлювання відомих сучасних психологів щодо властивостей людського мозку фіксувати послідовності подій, щодо причини цього явища і т. ін., але ви, мабуть, і з власного життя знаєте, що коли одного разу зробиш щось в один спосіб, то й надалі починаєш чинити саме так (в американській поліції, якщо вірити кримінальним романам, є навіть  ціла система, яка дає змогу відшукати злочинця за його "почерком"). Словом, людина не прагне до оригінального, її влаштовує заведений порядок. І читаючи тексти, вона чекає на те, що  їй уже відоме з попереднього досвіду. Це, зокрема,  стосується структури тексту і його частин. Прогнозування (воно, до речі, є наслідком здатності мозку до утворювання стереотипних структур) змісту тексту починається від найпростішого: усі знають, що передмова міститиме загальні відомості, у змісті можна побачити  коло висвітлюваних проблем і вирішити, чи варто взагалі читати текст. Читач має у підсвідомості й чекання щодо структури частин тексту: він звик, що на початку частини можна побачити основне, а наприкінці - думку автора щодо основного. А тому ключові слова  повинні бути або на початку, або в кінці частини, а ще краще - і на початку, і в кінці. Тож нехай кожен зустріне у вашому тексті те, до чого він звик. Не дратуйте читача оригінальною композицією - і він полюбить  ваші твори (звичайно,  це не стосується поезії - там якраз навпаки).
К л ю ч о в і   с л о в а   і   т и п  в и к л а д у. Те, які слова є ключовими, підкаже читачеві й тип викладу - опис, розповідь чи міркування. Про ці типи говорив іще М.В.Ломоносов. Пізніше відомий фізіолог I.М.Сєченов підтвердив, що  основних типів є таки три (як і передбачав Ломоносов), а  більше й бути не може, бо в мисленні об`єкти виступають тільки як члени споріднених груп, або класифікаційних систем, як члени просторових сполучень і як члени послідовно змінюваних у часі родів. Щоправда, сучасні мовознавці намагаються відшукати й інші типи викладу, але зрештою все поки що  зводиться до цих трьох основних.
Отже, побачивши, що частина являє собою опис, читач зосередить свою увагу на предметі опису (а предмет, як відомо,  позначається іменником). Якщо йтиме розповідь про перебіг експерименту, основна увага приділятиметься діям (і, відповідно, дієсловам). У міркуваннях читач намагатиметься виділити ціле речення, оскільки тільки в реченні відображається судження.  
Переважна більшість науково- технічних текстів містить різні щодо типу викладу частини. Досвідчені автори завжди враховують добре відому особливість людської психіки - нездатність довго зосереджуватися на одному й тому самому.  Хто любить одноманітність  у будь-якому її прояві? Отже, чергуйте опис, міркування і розповідь - і ваш твір буде приємно читати всім.
   О р г а н і з а ц і я     з м і с т у       н а в к о л о   г о л о в н о ї  і д е ї   в частинах з різним типом викладу здійснюється неоднаково. У розповіді обов`язковою є пряма чи обернена хронологія; опис відображає рух погляду спостерігача по об`єкту, рух оброблюваної деталі, різні типи класифікації тощо; у міркуванні відбивається структура доказу чи інша закономірність процесу пізнання.   
  .   Кожна частина становить собою не тільки змістову, а й мовну єдність. Тип викладу значною мірою впливає на добір  мовних засобів, що їх застосовують для граматичної організації семантично завершених частин тексту (про них див. далі).
  П о є д н ю в а н н я   ч а с т и н . Зрозуміло, що, складаючи текст, автор передусім дбає про зміст. Оформлення змісту за допомогою мовних засобів відбувається у більшості випадків автоматично, підсвідомо. Лише зрідка мова "чинить опір" -  важко буває знайти вдале слово або сконструювати речення. А проте граматика - не така вже й другорядна справа, адже неправильно побудоване речення, частина тексту чи й цілий текст  утруднюють сприймання, відволікають від змісту. Причому те, що авторові здавалося зрозумілим, прозорим, читач часто сприймає по-своєму. Наслідок - сумнів у правильності розуміння. Тому досвідчені автори ставляться до використання мовних засобів свідомо.
Частини наукового тексту зв`язуються переважно за змістом. Однак не варто ігнорувати мовні засоби (лексичні, синтаксичні), які допомагають зробити текст цілісним, а отже, полегшують сприймання і розуміння написаного (про систему мовних засобів поєднювання частин тексту див. далі).

8. ОРІЄНТАЦІЯ НА ЧИТАЧА. Спілкування  - акт, у якому участь беруть принаймні двоє. Чи точно ви визначили, для кого пишете? Треба скласти чітке уявлення про потенційного читача, особливо про обсяг його знань. Ці знання стануть основою для усвідомлення вашого тексту. На них і ви будете  спиратися під час писання тексту. Передати думку можна тільки тому, хто готовий сприйняти її. Мова, за словами відомого мовознавця О.О.Потебні, тільки збуджує розумову діяльність людини, яка, розуміючи, що їй говорять, думає своєю власною думкою. А ось як пояснює процес інтелектуального спілкування американський  лінгвіст У.Л.Чейф: "Мова дає можливість мовцеві брати поняття, які є в його власній свідомості, і викликати ці поняття у слухача. Звуки, які передаються від нього до слухача, як правило, не породжують нових понятійних одиниць у свідомості останнього. Вони активізують уже наявні там поняття, які є спільними для мовця і слухача. Вони можуть уводити і часто справді вводять нові конфігурації цих знайомих понять такою мірою, якою мовець повідомляє щось нове. Але,  як правило, новими є тільки ці конфігурації, а не поняття, з яких вони складаються".   
Постійно пам`ятаючи про читача, ви будете легко орієнтуватися в тому, що саме і якою мірою треба конкретизувати в тексті: студентові ви пояснюватимете докладніше, ніж своєму колезі, який зрозуміє вас і з півслова.   
Уявіть на хвилину текст, у якому одну частину розраховано на початківця, наступну - на висококваліфікованого фахівця, а третю - ще на когось, а на кого саме - автор не знає й сам. Чи можна на основі такого строкатого викладу побудувати чітку модель? Звичайно, ні. Тільки  орієнтація на читача допоможе досягти гармонійного інформаційного насичення частин тексту - а це є одною з ознак досконалого викладу.   
    
Отже, ваше завдання - так лінеаризувати багатовимірну модель, щоб читач, сприйнявши її в лінійному вигляді, утворив у своїй свідомості модель, подібну до вашої. Тільки в такому випадку можна твердити, що він вас зрозумів.   
Передача інформації за допомогою тексту схожа за своєю сутністю на телетрансляцію. Для того, щоб передати зображення і звук, насамперед  треба прилад, який розкладе їх на частинки, здатні переміщатися у просторі. А щоб сприйняти сигнал, потрібен прилад, що виконає зворотну операцію - на основі хвиль відтворить таке саме зображення і такий самий звук. Якщо одну з ланок у цьому ланцюгу буде порушено, телетрансляція не відбудеться.. Так  і в писемному спілкуванні: якщо ви не зможете розкласти інформацію на частини і відповідно підготувати ці частини до сприймання,  навіть досвідчений читач не зрозуміє вас. Якщо ж ви виконали цю операцію добре, але надіслали її тому, хто не здатний  її сприйняти, вважайте, що ви її й не надсилали, бо вона просто пропаде.  

*** МЕТАТЕКСТОВІ ОПЕРАТОРИ - це слова, словосполучення і речення, які організовують інформацію в тексті. Їх ще називають метатекстовою рамкою. І справді, допоміжні слова утворюють рамку, до того ж не одну. Кожна "порція" інформації повинна мати свою рамку - як картини в музеї. Тільки в такому вигляді вона (інформація) може бути сприйнята. На основі кожної "порції" читач зробить свій висновок, утворить конденсовану структуру, якою  оперуватиме, сприймаючи дальшу інформацію.  І зрештою, інтегрувавши всі  конденсовані структури в одну, він усвідомить текст у цілому.
Метатекстові одиниці, що організовують основний текст, мають надзвичайно велике значення, бо інформацію можна зберегти тільки за умови попереднього впорядкування (організації). "Кібернетично орієнтована лінгвістика розглядає акт мовного спілкування як "спільну гру мовця і слухача проти сил, що викликають безлад", проти хаосу, дезорганізації й перешкод, проти інертного середовища, яке глушить, розмиває інформацію... Інформація протистоїть розпорошуванню; подібно до того, як ентропія є мірою безладу, інформація є мірою організації. Чим більша "відкритість" повідомлення, чим сильніша його спрямованість назовні, його підпорядкування позамовним потребам, тим більшою мірою наявна в ньому інформація має схильність "розсіюватися", губитися серед "шумів". І навпаки, надлишок організації, спрямованість на себе, які повідомлення протиставляє своїм зовнішнім обов`язкам, можна розглядати як головну перешкоду до втрати інформації.., як спосіб захистити її від заглушення і знищення несприятливими факторами" (Я.Славінський).
Отже, організовуйте текст - і найменший нюанс вашої думки дійде до читача. Метатекстові оператори вам допоможуть.

Кожна сфера людської діяльності має свій набір мовних формул - своєрідних штампів, кліше, вживання яких більш-менш обов`язкове у певних ситуаціях. У побуті це - привітання, прощання, висловлення подяки і т. ін., в офіційній сфері - формули усного і писемного етикету (О.Б.Ткаченко). Мовні формули властиві навіть казкам - пригадайте стандартні початки на зразок "Жили собі дід та баба" або однакові закінчення "І я там був, мед-пиво пив, по бороді текло, а в рот не попало". Існування мовних формул також пов`язане зі схильністю людини до стереотипів. Цікаво те, що вживаються такі вислови не зовсім так, як звичайні слова і речення. Вони не мають змісту в повному розумінні цього слова, а служать засобом окреслення типової, стандартної ситуації. Так, вас може зовсім не цікавити стан здоров`я вашого приятеля, а все-таки ви кажете йому на прощання "Бувай здоровий!" Цією фразою ви не побажали йому здоров`я, а просто позначили  ситуацію прощання.  Причому мовну формулу ви дібрали  автоматично, оцінивши ситуацію на рівні підсвідомості - так само автоматично ви скажете "До побачення!" в офіційній ситуації, вам і на думку не спаде вживати тут "Бувайте здорові!"  Засвоєння набору  мовних формул, властивих певній сфері, є необхідною умовою успішної діяльності людини в цій сфері.  

Метатекстові оператори - мовні формули наукового стилю. Вони вживаються для того, щоб пов`язати частини тексту (як уже зазначалося, згідно з цим), допомагають висловити авторську оцінку інформації (на наш погляд, мабуть), вказують на джерело повідомлення (як твердить такий-то, на думку такого-то) тощо.  
Велику роль відіграють метатекстові одиниці в забезпеченні оптимального сприймання тексту:  вони окреслюють "порції" інформації, підказуючи  читачеві, що вже час зупинитися і зробити висновок. Цим самим метатекстові одиниці відволікають  увагу  від окремої частини тексту, дають змогу сформувати наскрізну думку. Крім того, допоміжні слова вживаються для виділення ключових слів і фраз, а це, як уже зазначалося, великою мірою допомагає зорієнтуватися в тексті. І нарешті ще одне. Ви, очевидно, потрапляли в таку ситуацію:  ви добре знаєте, що` треба сказати (написати), у вас немає сумнівів щодо правильності своїх ідей, а от передати думку, знайти слово настільки важко, що зрештою не знаходиться жодного, яке  б вас задовольнило. Як кажуть, заціпило. Як у механізмі рух деталей часом спричиняє заклинювання, так і  мовна діяльність людини може "давати збої". Так от, метатекстові оператори - це та сила, яка  зрушить вас "з мертвої точки". Коли ви наступного разу потрапите до такої ситуації, спробуйте застосувати метатекстові оператори. Ви побачите, як  звичайнісінький, нічим не примітний вислів стає для психіки тим спусковим гачком, який допомагає інтелекту випускати "залпи" безцінних ідей.    

Немає ніяких сумнівів у тому, що наведені нижче таблиці використання метатекстових операторів завжди допоможуть вам у найскладніших ситуаціях мовної творчості (див. також таблиці, подані в посібнику "Учіться висловлюватися" /П.І.Білоусенко, Ю.О.Арещенков, Г.М.Віняр та ін. - К.: Рад. шк., 1989).

Ви хочете:   Ви можете використати                      такі метатекстові одиницi       

1) наголосити на  особливо важливо вказати тут на         чомусь, привернути  те, що; розглянемо тепер                           увагу читача до        приклад...; перейдiмо (перейдемо)  
важливих, на вашу  до питання...; навiть, лише,
думку, моментів         тільки; аж нiяк не;                                                 

2) висловити             очевидно; очевидно, що;             оцінку       самоочевидно; зрозуміло;            (впевненість              зрозуміла (ясна) річ; напевно,   або сумнів)            напевно, напевне; без сумнiву;                            без сумнівів; безперечно;         безсумнівно; безумовно; не        викликає  сумнівів той факт, що;   
           не потребує доведення... ;   
          цього цілком досить, щоб  
     довести; звичайно; можливо;        мабуть;  


3) пояснити,       наприклад; так, наприклад;   
уточнити,       зокрема; а саме; тільки;   
виділити щось      навіть; адже; точніше кажучи;           іншими словами; словом;            причому; крім того; ось це;            справа (річ) от (ось) у чому;            це значить; саме; тобто;            йдеться про те, що;

4) узагальнити,       отже; словом; зрештою;             
зробити висновок      що й треба було довести;            можна зробити висновок про ...;           у результаті можна прийти до          висновку про те, що ... ;            на закінчення є підстави             стверджувати (твердити), що ... ;           сутність викладеного дає  
         підстави твердити про ... ;
         на основі цього ми
         переконуємося в тому, що ...;
         узагальнюючи сказане;
         зі сказаного виходить, що ...;
         ці дані свідчать про те, що ...;

5) розчленувати         по-перше; по-друге; з одного         інформацію       боку; з другого боку;     
6) вказати на час,      тепер; тоді; потім; перш ніж   послідовність       (перед тим, як) доводити            теорему; спочатку; спершу;            раніше вже йшлося про ...;            насамперед; передусім;            почнемо з того, що;             перейдемо до питання;
         перш за все; в першу чергу;
         щойно; знову; ще раз;  
         потім; пізніше; на закінчення;
         на завершення;

7) відобразити      і; а; але; проте; однак;    зіставлення й       і все-таки; і все ж таки;    протиставлення      з іншого боку; навпаки;   
частин        не тільки (не лише), а й;    
інформації;       таким чином; тоді як;
показати причину      на противагу цьому;
(умову) і наслідок      (а) тим часом; інакше;
         інша справа (річ), що;
         це інша справа;
         бачимо, проте, що;
         тому; тим самим; отже;
         значить; внаслідок цього;
         в такому разі (випадку);

8) поєднати       і; також; при цьому; при тому;    частини       до речі; крім того; більше того;  
інформації       разом з тим; між іншим;   
         цікаво відзначити, що;            інакше кажучи; словом;            одним словом;
         як уже було зазначено;
         як зазначалося раніше;
         як було показано;
         як було доведено;
         згідно з цим;
         відповідно до цього.

Як уже зазначалося, основою, кістяком змісту є ключові слова семантично завершених частин тексту. Метатекстові оператори - це й "сполучна тканина", що не дає змоги кістякові розпастися, і засіб висвітити, виділити  основні його фрагменти.  
Загальну схему побудови науково-технічних текстів можна уявити в такому вигляді: а) констатація відомого або наявного; б) критичний аналіз відомого (наявного); в) обгрунтування потреби змінити його (уточнити теорію, вдосконалити технологію; сконструювати якісно новий прилад);  г) опис нового; д) прогноз щодо застосування нового.   
Кожен тип семантично завершених частин обслуговується певним набором мовних формул - метатекстових операторів.

Тип семантично Метатекстові одиницi для оформлення  завершеної  семантично   завершеної частини тексту
частини тексту

а) констатація   як  відомо; як добре відомо; як стверджує   
вiдомого або  такий-то; давно доведено, що;  
наявного  дослідження у цій галузі; у наш час;        останнім часом; свого часу;

б) критичний  автор розглядає (аналізує, характеризує,  
аналiз вiдомого доводить, порівнює, зіставляє, з`ясовує,
або наявного  підкреслює, посилається на ..,        зупиняється`на.., розглядає зміст,        наголошує на важливості; формулює..,       виходить з того, що; заперечує,        стверджує, критично  ставиться до чого-      н.;ставить завдання,  підтверджує        висновок фактами, пояснює        це тим, що; причину цього вбачає в       тому, що; вважає, що);  
    у статті викладено погляд на ..,        викладено дискусійні твердження,        суперечливі, загальновідомі істини, цінні       відомості, експериментальні дані,        зроблено спробу довести щось,  
    переконливі докази;  
    враховано, взято до уваги, звернуто       увагу; сутність цього зводиться
    до того, що; необхідно підкреслити, що;
    схвалювати, погоджуватися, поділяти       погляд, визнавати здобутки,        дотримуватися тієї самої думки;
    критикувати,  заперечувати,        спростовувати, випускати з уваги,
    суперечити фактам, необгрунтовано       твердити, не підтверджувати висновки       фактами; можна погодитися з        твердженням такого-то, одним з
    найвизначніших досягнень є,        загальноприйнято, звичайно, особливо       слід відзначити;
    
в) обгрунтування досить актуальною залишається проблема,
потреби змінити більшість публікацій стосується...;    
вiдоме або  ніде не ставилося питання
наявне   про... ; привертає увагу той факт, що;  
    найбільша складність полягає в тому,       що; назріла необхідність; пропонується       новий  підхід (метод); метою розробки       є...;  

г) опис нового у роботі описано; запропонований        пристрій забезпечує; є можливість;        перевага цих моделей у тому, що;
    експерименти підтверджують;

д) прогноз щодо це забезпечує такі основні можливості; застосування  ефективне застосування; дає змогу  
нового   підвищити надійність; успішно
    використовувати; експерименти        показали високу надiйнiсть.  

Метатекстові одиниці повинні гармонійно поєднуватися з основною інформацією. Тут вам  знову ж таки стане в пригоді здоровий глузд - і ви не зіпсуєте свій виклад надмірним уживанням допоміжних слів. А з другого боку, не пошкодуєте часу, щоб відшукати в своїй пам`яті всі ті мовні формули, які зроблять ваш текст прозорим, ясним, легким для сприймання.  
Треба, щоб основний і допоміжний текст були, як кажуть, один одного варті (однієї вартості). Коштовний камінь не поєднують з дешевим металом, і навпаки - в золоту каблучку не вставляють простого скельця. Цінуйте свої ідеї і дбайте про відповідну "оправу" для них. Щоправда, трапляється й таке: зовні текст виглядає солідно, оформлено його із залученням усіх можливих допоміжних засобів, а вчитаєшся - і читати нічого.  Начебто розумно, а насправді - пусте.  Як замилювати людям очі, то краще вже почекати, доки ідея визріє. Метатекстові оператори, звичайно, важлива річ, а все ж таки ідеї - важливіші.
І ще одне. Будьте обережні! Постійно вживаючи мовні формули наукового стилю, ви можете настільки звикнути до них, що зіпсуєте свою побутову мову. І коли  вранці, прокинувшись, ви оголосите своїм рідним щось на зразок "У зв`язку з тим, що передбачаються опади, вихід на лоно природи, без сумніву, відкладається", замість "Сидимо вдома, бо дощ", вони, мабуть, порадять вам перервати на деякий час науково-літературну діяльність.

Якщо ви маєте великий досвід створювання наукових текстів, вам обов`язково згодиться словник усталених висловів (мовних формул, метатекстових операторів), поданий у другій частині порадника. Бо словник - російсько-український, а ви ж звикли писати російською мовою, чи не так?
А якщо ви тільки починаєте свій науково-літературний шлях, виписуйте мовні формули з усіх фахових журналів, уживайте їх. Коли ви заговорите до колег їхньою мовою, це допоможе їм з радістю взяти вас до свого кола.  

*** МОВНІ ЗАСОБИ ОЦІНКИ. Якщо говорити в широкому розумінні, то будь-який текст являє собою оцінку (людина пише, і цим висловлює  своє ставлення до чогось). Але є жанри - наприклад, рецензія, - в яких оцінка становить мету автора (рецензія). В інших текстах (статтях, монографіях, рефератах) оцінювання відомих ідей або наявних об`єктів передує викладові нових ідей або описові нових об`єктів.  
Спершу, згідно з традицією, подається позитивна оцінка.  Це все-таки по-людськи. Пригадайте,  як психологи радять критикувати: спочатку треба наговорити компліментів (задурити голову, приспати людину), а вже по тому можна висловити які завгодно претензії. І то тільки так. В іншому випадку вас просто не почують. Отже, традиційна композиція оцінкових частин тексту чи цілих текстів має психологічне підгрунтя.  
Той, хто оцінює інших, хоче він того чи не хоче, а завжди вдається до фраз, які пом`якшують висловлювання, т. зв. евфемізмів. Евфемізми - надзвичайно популярне в спілкуванні явище: боягуза називають обережним, байдужого - спокійним і врівноваженим, скупого - бережливим або ощадливим. Так і в науковій творчості.  Ви ж ніколи не напишете: "У статті викладено якусь дурницю", навіть коли прочитаєте явну нісенітницю. Натомість м`яко зазначите, наприклад: "Метод видається не зовсім доцільним", "Висновки можна було б сформулювати чіткіше" і под.  
Своєрідним евфемізмом є "рекомендації", у яких ви (звичайно, в завуальованій формі)  скажете авторові все, що ви про нього думаєте: що він, власне, не зробив того й цього, не додумав, не перевірив - словом, його робота ще сира, недосконала, а може, нічого не варта. Але ви не завдасте психологічної травми, не візьмете на свою душу гріха, назавжди відвернувши від науки автора невдалої роботи.   
Категоричність взагалі не властива науковому мисленню. Хто краще за вченого усвідомлює непевність сьогочасної істини? Довгий і нелегкий шлях наукового пізнання привчив учених до обережних формулювань і суджень. А звідси - застосування такого засобу, який філологи називають літотою (применшенням). Гіпербола (перебільшення) властива тільки поезії: там  як краса - то, без сумніву,  незрівнянна, а як сила - то обов`язково нездоланна. У науці не так. Тут применшуються навіть очевидні, яскраві риси. Літота передається різними мовними засобами - лексичними, граматичними, композиційними. Отже, у який спосіб можна пом`якшити негативну оцінку?  Ось кілька варіантів:
1. Наголосити на суб`єктивності негативної оцінки, підкреслити не повну впевненість у своїй оцінці, а також визнати можливість альтернативних рішень (див. метатекстові одиниці, подані в таблиці).
2. Відзначити об`єктивні обставини, що не дають змоги уникнути недоліків (нерозробленість проблеми, недостатній обсяг роботи і под.) - тут можна або прямо сказати про об`єктивні труднощі, або висловити свою думку у формі рекомендацій і побажань.
3. Використати евфемізми: а) замінити негативний вислів антонімічним позитивним (залучення більшої кількості експериментальних даних дозволило б ... - тут підкреслюється не той факт, що даних було мало, а те, що їх могло б бути більше, а отже, було багато); б) додати слова, що пом`якшують висловлювання (відносно, цілком, досить, приблизно, щось, дещо, трохи, мабуть, правда, справді, щоправда, за умови, на жаль і под.).
4. Розташувати негативну оцінку поряд з позитивною. Найкраще, як уже зазначалося, починати з позитивного. А якщо вам вдасться, спробуйте розташувати позитивну оцінку і до, і після негативної - це, на думку психологів, найефективніший засіб впливу.     
5. "Приховати" негативну оцінку. У цьому випадку  використовується не якийсь мовний засіб, а сама логіка викладу. Так, якщо, наприклад, робота претендує на серйозність, а її автор при цьому лише побіжно згадує про найважливіші досягнення й  фундаментальні праці в певній галузі, досвід підказує, що це - недолік. Спеціальних слів, речень і т. ін. для негативної оцінки  тут і не треба.


*** МОВНІ ЗАСОБИ ЗВ`ЯЗКУ В МЕЖАХ СЕМАНТИЧНО ЗАВЕРШЕНИХ ЧАСТИН ТЕКСТУ. Цілісність семантично завершених частин тексту зумовлюється, як уже зазначалося, змістом (кожна частина становить висвітлення певної "порції" інформації, яка в процесі сприймання може бути перероблена, сконденсована і залишена в довготривалій пам`яті). Мовні засоби оформлюють  "порцію" таким чином, щоб вона і сприймалася  як "порція" - тобто чітко відмежовувалася від інших "порцій" і  водночас поєднувалася з ними. Це нагадує театральну виставу -  кожен актор грає свою роль, зображає героя, не схожого на інших героїв, а всі разом вони творять одну п`єсу. Якщо гра акторів настільки невиразна, що їхніх героїв легко сплутати, глядач не зрозуміє, для чого на сцені так багато людей. Коли ж, навпаки, герої грають яскраво, але кожен - сам по собі, то де, питається, п`єса? Так і в тексті - кожна частина повинна грати свою роль у виставі, що зветься текстом.  
Завершена частина тексту має свою тему, про яку автор говорить у першому реченні. Таким чином, перше речення є своєрідним заголовком, у якому в стислому вигляді викладається те, про що йтиметься далі. Кінець завершеної частини містить висновки зі сказаного. Як правило, проглядаючи текст, читач найбільшу увагу звертає саме на перше речення абзаца - а якщо початок його зацікавить, він ознайомлюється зі змістом усього абзаца. Тож першим реченням - особливу увагу!  
Мовознавці дослідили, що мовні зв`язки найтісніші між компонентами однієї семантично завершеної частини, а на межі частин вони слабшають або й зовсім зникають . У такому випадку зв`язок забезпечується тільки змістом.
Одним з найелементарніших способів зв`язку між компонентами, що   входять   до   семантично   завершеної   частини   тексту,   є   
п о в т о р е н н я  того самого слова в сусідніх реченнях. Наприклад: "Деякі фундаментальні поняття програмування не визначаються формально через інші поняття. Одним з таких понять є дія, яка має скінченну тривалість і приводить до цілком визначеного результату. Дія виконується певним суб`єктом чи машиною..." У першому реченні поняття, у другому  - понять, дія, у третьому - дія. Одне речення наче чіпляється за друге. Такий спосіб характерний для науково-дидактичної літератури - підручників і посібників.  
Варіант способу: щоб не повторювати слово, в другому реченні на його місці вживається займенник або прислівник: він, хто, що, той, цей, це, так: "Опис множини процесів... називається алгоритмом. Він записується ..." Вживаючи такі засоби, будьте уважні - читач завжди повинен точно знати, хто це "він" і чого стосується "це".
Ще один варіант - уживання у другому реченні синоніма (близького за значенням слова). У наукових текстах цей спосіб має свою специфіку - використовуються не звичайні синоніми (типу добре, чудово, прекрасно, казково), а слова, які відображають  родо-видові відношення: якщо в першому реченні ви вжили слово рекуператор, то в наступному можете замінити його загальною назвою - пристрій.
У науково-технічних текстах прийнято вживати скорочені назви об`єктів і явищ - абревіатури: ЕОМ, ПЕОМ, САПР  тощо. Не забудьте перший раз подати повну назву, а скорочену - в дужках після повної (можна й навпаки). Не перевантажуйте тексти абревіатурами власного "виробництва" - читач не схоче розбиратися в усіх ваших ТС, ОЧ  і АБВГД. Не дратуйте людей, пишіть просто.  
"Зачепити" одне речення за інше можна й за допомогою метатекстових одиниць, які виконують сполучну функцію. Вони можуть вказувати:
а) на доповнення до попередньої інформації: і, разом з тим, крім того, до того ж;
б) на вибір одного з об`єктів або явищ: чи, чи-чи, або, або-або;
в) на протиставлення і заперечення об`єктів чи явищ: а, але, навпаки, все-таки;
г) на залежність одного явища від іншого: оскільки; тоді; в той час, коли; потім; тепер; отже.
Поєднати речення в семантично завершеній частині тексту можна не тільки послідовним приєднанням одного речення до другого, а й застосуванням паралельних конструкцій. Паралелізм допомагає усвідомити єдність описуваного явища: "Якщо величина діаметра отворів моделі лежить у діапазоні 3-5 мм, рівняння тепловіддачі має вигляд ... . Якщо величина діаметра лежить у діапазоні 5-10 мм, рівняння має вигляд ..." . Як бачимо, у другому реченні частина слів - пропущена. Але вони легко встановлюються зі змісту першого речення.
Пропуск інформації (і, відповідно, слів, які її відображають) - явище, надзвичайно поширене в науково-технічних текстах.  Орієнтуючись на фонові знання фахівців, автор сам вирішує, яку інформацію  можна випустити. Якщо розрахунок неточний, читачеві доведеться раз у раз заглядати до словників, довідників і енциклопедій. Він не зможе самотужки зв`язати ті факти, зв`язок між якими для вас очевидний. Отже, приховані зв`язки в межах семантично завершених частин - це сфера, яка зумовлює розуміння (або спричиняє нерозуміння) тексту в процесі сприймання. А тому використовувати їх треба дуже обережно. Тут можна навіть трохи "перестрахуватися" - пояснити докладніше, "із запасом".
Специфічними засобами зв`язку в науково-технічних текстах є слова, які вказують на місце в тексті тієї чи іншої інформації: див. вище; див. Розд. 1; див. с. 112; дані подано в табл. 7; як видно з даних, поданих у таблиці. Такі засоби використовуються як для поєднання речень у межах семантично завершених частин, так і для поєднання самих семантично завершених частин.

*** МОВНІ ЗАСОБИ ПОЄДНУВАННЯ СЕМАНТИЧНО ЗАВЕРШЕНИХ ЧАСТИН ТЕКСТУ. Кожен легко відрізнить текст від не-тексту. А як  організувати окремі частини, щоб вони сприймалися як єдине ціле - текст?
Не викликає сумніву той факт, що частини наукових текстів пов`язуються передусім за змістом - на основі встановлення логічних співвідношень між компонентами (елементами) змісту. Проте не варто нехтувати суто мовними засобами, з допомогою яких можна посилити змістові зв`язки, тим самим допомогти читачеві сприйняти текст як цілісне явище.  
Процес пізнавання, як відомо, полягає в сприйманні та інтелектуальній обробці  окремих, але поєднаних між собою фрагментів об`єктивної дійсності. Чітко відділити один фрагмент від іншого, показати читачеві взаємозв`язок між ними допомагає  насамперед  поділ тексту на частини - розділи, параграфи, пункти. Назви  рубрик у своїй сукупності становлять стисле, сконденсоване відображення того явища, про яке ви розповідаєте читачеві. "Зміст", складений з назв частин тексту,  допомагає  усвідомити текст у цілому, спрогнозувати його зміст, установити співвідношення між наявними і очікуваними знаннями, що зрештою сприятиме кращому розумінню. До того ж, якщо ви складете докладний "Зміст", читач не втрачатиме часу на  опрацювання всього твору, а вибере тільки те, що його цікавить. Отже, якщо ви не вважаєте, що кожне ваше слово безцінне й повинне дійти до читача, якщо ви припускаєте, що дещо у вашому творінні може й не зацікавити, складіть логічний і вичерпний "Зміст", який стане своєрідним путівником по вашому тексту.
Назва тексту чи його частини - річ аж ніяк не другорядна. У назві конденсовано передається  те, про що ви будете повідомляти, а часом і те, що ви хочете довести. Назви, в яких тільки зазначається предмет думки, і назви, в яких автор конденсовано розкриває сутність повідомлюваного, - два різновиди, які вживаються переважно  у науково-технічних текстах (загалом у писемних творах є  назви-символи, назви-тези, назви-цитати, назви-повідомлення, назви-натяки і назви-розповіді). Назви в тексті повинні бути однотипними: скажімо, якщо для розділів ви використовуєте назви-тези (стислий виклад основної думки), то для параграфів можна послідовно вживати назви, в яких тільки називається предмет повідомлення.

У мові є ціла система засобів, які оформляють логічну послідовність, часову, просторову чи причиново-наслідкову залежність окремих повідомлень, фактів і дій. Так, метатекстові одиниці (див. вище), сполучники, займенники тощо забезпечують зв`язок не тільки в межах семантично завершених частин. Вони поєднують і самі частини, організовують текст у цілому.
Одним з поширених засобів поєднування частин тексту є форми переліку: по-перше, по-друге; графічні засоби: а), б), в) чи 1), 2), 3) і под. Застосовуючи цей засіб, візьміть до уваги таке: вживання виразів типу по-перше має обмеження (по-дванадцяте - це вже викликає подив); не захоплюйтесь і переліком, щоб ваша стаття не нагадувала бухгалтерський звіт. Почуття міри і здоровий глузд!  
У процесі викладу запланованого  автор часом відчуває потребу порушити логічну послідовність - навести історичну довідку або якусь аналогію, проаналізувати проведений експеримент, викласти погляд інших дослідників тощо. Щоб розрізнені частини гармонійно увійшли до основного викладу, їх обов`язково треба  "прив`язати" за допомогою таких виразів: паралельно із цим, це схоже на, подібне відбувається, останнім часом,  за результатами досліджень...   
Раніше вже йшлося про паралельну будову семантично завершених частин тексту. Паралелізм може характеризувати й текст у цілому - тоді він є засобом поєднування частин тексту. Якщо ви хочете досягти цілісності за допомогою паралелізму, побудуйте сусідні абзаци за одною схемою.  Застосовуючи цей прийом, ви дієте на підсвідомість читача, непомітно для нього змушуєте його сприйняти ваш текст як цілісне явище: коли структури однаково побудовані, людина мимоволі чекає і чогось спільного у змісті, сприймає ідентичні структури як семантично близькі.
Можна використати неповний паралелізм - однаково побудувати тільки перші (або останні) речення  чи якусь конструкцію всередині сусідніх семантично завершених частин.  
Мовознавці дослідили, що змістові зв`язки в тексті посилюються тоді, коли окремі частини пов`язані мовними засобами
Велике значення в наукових текстах мають висновки. Саме тут читач остаточно усвідомлює зміст усього тексту, зіставляє свої висновки, зроблені на основі прочитаного, з тими, які пропонує йому автор. Тут можна остаточно вирішити: відбувся процес спілкування між автором і читачем чи ні? Чи досяг автор своєї мети? Висновки, сформульовані в кінці кожного розділу, служать основою для остаточних висновків, тому треба особливо уважно простежити логічні зв`язки між частковими і остаточними висновками.
Зрозуміло, що навколишнє перебуває в постійному русі, складові частини його пов`язані між собою. Людина розчленовує  у своїй свідомості світ для того, щоб пізнати його. Кожен текст являє собою відображення якогось фрагмента об`єктивної картини світу. У тексті треба показати всі особливості окремого фрагмента, а також і визначити його взаємозв`язок з іншими фрагментами. Таким чином, текст відображає процес пізнавання.
Текст становить і окремий комунікативний акт, фіксований відрізок процесу спілкування. Те, наскільки успішним буде взаєморозуміння між учасниками комунікації - автором і читачами,  завжди залежить від автора, його уміння організувати інформацію так, щоб вона сприймалася як вичерпне і цілісне відображення певного фрагмента об`єктивної дійсності.   
  
*** ПРОЗА ЧИ ПОЕЗІЯ? (ОБРАЗНІСТЬ У НАУКОВИХ ТЕКСТАХ). Як уже відзначалося, науковому творові  не властива емоційність, у ньому ви, як правило, не зустрінете яскравих порівнянь і розгорнутих метафор. Але це тільки "як правило". Все-таки наукові тексти створюють  такі самі люди, як і поети. А часом, може, навіть  емоційно багатші, вигадливіші, ніж ті, кому традиція "санкціювала" -  
а чи навіть нав`язала - постійний почуттєвий вир. Щоправда, різке протиставлення двох способів людської діяльності - мистецтва (як високого, творчого, гідного людини) і технології (що потребує примітивних навичків,  а отже, призначена для сірого натовпу), - це протиставлення є одним з найдавніших культурних міфів людства, який у наш час уже, на щастя, розвінчують (наприклад, американський філософ М.Вартофський). До речі, цей застарілий стереотип загальнолюдської свідомості не тільки спричинив взаємну зневагу "фізиків" і "ліриків", а й обмежив, збіднив, обікрав і перших, і других. Творці занедбали технологію - а хіба може бути  витвір мистецтва без філігранної техніки? Практики позбулися фантазії й мрії - а в якій сучасній технології можна без них обійтися?. Тож чи не час уже звільнятися від уявлень, з яких сиплеться порох? Це не означає, що треба відразу ж заримувати свої статті, а звіт про НДР написати у вигляді оди. Але й від занадто "сухої", формалізованої мови можна було б деколи відмовитися. І використати порівняння або метафору - там, де вони допоможуть яскраво уявити вашу ідею, зрозуміти сутність описуваного явища.    
Аналогія (подібність предметів за якою-небудь ознакою) - це, з одного боку, різновид моделі, а сутність наукового пізнання полягає в створенні моделей внаслідок осмислення навколишнього. З другого боку,  аналогія лежить в основі образного відображення дійсності, властивого поетичній мові. Чи не є це ще одним свідченням того, що протилежні, за міфом, сфери по суті являють собою різні прояви одного явища - відображення світу в свідомості людини.  
Аналогія (порівняння) може вплинути на співрозмовника більше, ніж ціла низка переконливих фактів, логічних доказів, безперечних суджень. Ось, наприклад, коротка промова відомого югославського вченого, яка була останнім словом у бурхливій і тривалій дискусії щодо розпуску театру: "Коли в стародавній Греції який-небудь громадянин учиняв невеликий проступок, йому забороняли три місяці грати на сопілці. Якщо проступок був серйознішим, то забороняли протягом шести місяців відвідувати театр. Я вас запитую: чим громадяни Крагуєвця завинили перед богами, за що ви їх так суворо караєте?" Промова переконала громадськість, і театр продовжував працювати. А визначний адвокат Ф.Плевако за допомогою аналогії переконав суддів у тому, що селянський заколот був стихійним і не мав організаторів: "Увійдіть до звіринця, коли настане час кидати їжу зголоднілим звірям; увійдіть до дитячої кімнати, де прокинулися діти й не бачать няньки. Там - одночасне гарчання, тут - одночасний плач. Пошукайте між ними підбурювача. І він виявиться не окремим звіром, не старшим чи молодшим дитям, це буде голод чи страх, що охопив усіх одночасно".
Найкраще запам`ятовується те, вважають психологи, що сприймається органами чуття, причому найбільш яскраві, виразні, впливові образи - зорові. Зіставте абстрактне поняття з якоюсь яскравою зоровою картиною - і ви легко передасте його сутність.
Звичайно, аналогії наводяться передусім з дидактичною метою - щоб допомогти читачеві сформувати відповідну концептуальну картину. Це не є наукові моделі в строгому розумінні (М.Вартофський). Проте для автора науково-технічного тексту вони бувають просто необхідними - коли йдеться про складні абстрактні поняття або про явища, що їх важко осягнути - зоряні системи у безмежному всесвіті порівнюють з родзинками в тісті, що підходить; політичні організації - з живим організмом, який має свою голову, очі, вуха, руки, ноги, серце і шлунок; електронні орбіти в атомі - з оболонками тощо.
Добираючи аналогії, ви самі дивитиметеся на описуване новими очима, а це обов`язково змусить вас піднятися над конкретною проблемою, подивитися на неї оддалік, а відтак і краще осягнути її в її цілісності. Це змусить і замислитися над загальними проблемами буття, виведе вашу думку на якісно новий рівень. Ось, наприклад, пояснення доцільності комп`ютерної технології: "Глибинним, філософським критерієм доцільності технології є відповідність організації даного виробничого процесу соціально-біологічним умовам життєдіяльності людини... Той факт, що людина для зведення свого житла має збирати будівельний матеріал, є природним, як і для будь-якої істоти, інстинктивно закладеним у самій людині. Цей соціологізований інстинкт ліг в основу розвитку, зрештою, великих будівельних індустрій. Але якщо людина для зведення житла повинна вручну розробляти величезні каменоломні і, як мурашка, тягнути кам`яні брили для свого дому, вона вступає в конфлікт як зі своєю внутрішньою, так і навколишньою природою, оскільки під тягарем великого каменя губиться сенс буття людини: не камінь для людини, а людина для каменя! Людина виступає або лише знаряддям добування каміння, або психічно й фізично спустошеною істотою через непідсильну працю; мета побудувати дім стає майже нереальною, оскільки більшу частину життя треба присвятити добуванню каменю" (В.В.Різун). Отже, підсумовує автор, перспективними є тільки ті виробничі процеси, які не вступають у конфлікт з природою людини.  
Звичайно, якщо ви наповните свій текст такими довгими метафорами "по вінця", читачеві доведеться забути про інших авторів і до кінця своїх днів читати тільки вас. Але ніхто й не говорить про те, що образів повинно бути багато. Краще "недо-", ніж "пере-" - як і в усьому.  
Людина порівнює завжди - усе з усім. Вона "підганяє" під уже знайомі речі все те нове, що трапляється на її шляху. Це явище  теж сягає своїм корінням психічних особливостей людини, властивості мозку фіксувати  стійкі послідовності дій тощо - одним  словом, мова знову про стереотип. Як не дивно, саме технічні терміни (а не, скажімо, мово-, чи літературо-, чи мистецтвознавчі) яскраво ілюструють сказане. В основі багатьох технічних термінів лежить порівняння: черв`ячна передача, ялинковий лабіринт, гвинтовий зуб, утоплений палець  тощо.   
  
Уміння зіставляти  поняття, знаходити в них спільне, акцентувати на ньому - все це свідчить про нестандартність  мислення. Цю нестандартність варто виробляти й постійно тренувати в собі. Як? Дивіться довкола, спостерігайте, зіставляйте. Продумуючи текст, виділіть місця, які можна проілюструвати яскравими зоровими образами, відшукайте ці образи - підберіть об`єкт, явище, з якими будете порівнювати, - і пишіть.   
Пишіть, залучаючи до творчого процесу не тільки інтелект, а й емоційні ресурси. Не соромтеся образної мови. Наука - це також мистецтво, може навіть найвишуканіше з мистецтв. Бо сенс мистецтва - в гармонії, а наука - це гармонія розуму.